6.1. Загальне поняття про ризик

Забезпечення потрібного рівня безпеки безпосередньо пов’язане з досягненням допустимого рівня ризику, конкретне значення якого визначається глибиною наукових знань, рівнем соціально-економічного розвитку країни, її культури, безпеки, національним менталітетом – рядом інших факторів.

Обґрунтування допустимого рівня здійснюється на основі аналізу ризику і застосування ефективних механізмів управління ним. Аналіз ризику – процес ідентифікації загроз, визначення умов і форм їх реалізації, а також кількісна оцінка показників ризику – системний підхід до використання різноманітних механізмів (законодавчих, організаційних, економічних, інженерно-технічних) у розв’язанні завдань попередження або зменшення небезпеки для здоров’я і життя людини, шкоди майну і довкіллю до припустимого рівня.

Вище було приведене прийняте визначення ризику. Як кількісна міра, ризик є функцією двох змінних – частоти і наслідків небажаної події [23]:

Ризик = f(F,c), (6.1)

де F – частота, с – наслідки.

У окремому випадку, коли наслідки конкретні й вимірюються за принципом „Так” / „Ні”, „Відбувається”/ „Не відбувається” (наприклад, життя/смерть), тоді ризик становиться функцією однієї змінної – частоти F небажаної події.

Ризик = f(F) (6.2)

Загальний показник ризику доповнюється набором вторинних або необхідних для нього показників, які вводяться для вимірювання ризику певних впливів (радіаційних, хімічних наслідків (смертельні випадки, шкода здоров’ю, пошкодження майна й ін.) або визначення об’єктів, яким треба забезпечити безпеку (індивідуум, групи людей, рослинний або тваринний світ, будівлі та споруди й т.д.)).

Нормуванню часто підлягають вторинні показники. Як приклад, можна виділити два вторинних показника ризику, які найбільш часто вживаються: індивідуальний ризик і соціальний ризик [23].

Індивідуальний ризик поділяються на ризик від систематичного впливу і ризик від спільного впливу різних факторів.

Індивідуальний ризик являє собою частоту, з якою індивід може понести певні втрати. Звичайно показник індивідуального ризику використовується для порівняльної оцінки ризику для населення, яке мешкає поблизу і на визначеній відстані від підприємства – джерела ризику.

Індивідуальний ризик від систематичного впливу – ризик, який утворюється для населення з причини тривалого надходження забруднювачів в оточуюче середовище й постійного „беспорогового” впливу забруднюючих речовин на здоров’я населення.

Індивідуальний ризик від спільного впливу різних факторів – ризик смерті для людей у результаті спільної дії забруднюючих речовин, радіаційного опромінення та інших факторів.

Соціальний ризик являє собою співвідношення між частотою виникнення збитку визначеної величини і загальним збитком, наприклад, загальною чисельністю загиблих і постраждалих (так звані F – N діаграми, які відомі й як діаграми Фармера).

На державному рівні методологія аналізу і управління ризиком, яка була заснована на концепції припустимого ризику, вперше була прийнята у Нідерландах. Вона є тим науковим фундаментом, на якому будується практична діяльність щодо підвищення екологічної безпеки території і населення, яке мешкає в районах, що насичені промисловими об’єктами, головним чином хімічної індустрії, газо – і нафтопереробними заводами.

Голландський підхід в останній час отримав широке розповсюдження у закордонній практичній діяльності щодо забезпечення безпеки і управління ризиком. Згідно з цим підходом увесь „спектр” значень ризику (індивідуального і соціального) розбивають на три області у відповідності з так званим принципом світлофора (рис. 6.1 і 6.2).

- неприпустимість (надмірність) ризику – „червона” область;

- допустимий ризик – „жовта” область;

- зневажливий ризик – „зелена” область.

Рис. 6.1. Діапазон значень індивідуального ризику

Рис. 6.2. Діапазон значень соціального ризику

Якщо при оцінювані ризику встановлено, що його величина знаходиться в зоні „неприпустимого” ризику, то власники підприємства повинні вжити заходів щодо зниження його до допустимого рівня.

Якщо при оцінюванні ризику встановлено, що його величина знаходиться між „двома лініями”, які розмежують зони неприпустимого і допустимого ризику, то власники підприємства повинні вжити таких заходів до зменшення ризику, які вважаються розумними з практичної точки зору, тобто реалізація таких заходів не повинна вимагати невиправданих витрат або дуже великих зусиль. Це так званий принцип ALARA (ALARP) (as low as reasonably applicable/practicable) – підхід до управління ризиком, який передбачає його максимальне можливе зниження за рахунок реальних (обмежених) ресурсів, які є. Принцип ALARA означає, що треба зменшувати ризик, наскільки це можливо, а принцип ALARP – зменшувати ризик, наскільки це прийнято.

Ілюстрація такого принципу наведена на рис. 6.3.

Рис. 6.3. Принципи ALARA (ALARP)

Таким чином, основою нормативного підходу, який застосовується у закордонній практиці, є введення поняття ”неприпустимого” (або „надмірного”) рівня ризику. Введення області такого ризику було засновано на формулюванні поняття про максимально або гранично допустимому рівні (ГДР) для індивідуума. ГДР ризику повинен бути низьким, щоб це не викликало будь-якої тривоги у індивідуума. Проблема встановлення конкретних чисельних значень для ГДР і зневажливого рівней ризику здебільшого політичною і соціально-економічною, тому її розв’язання залежить від соціально-економічних умов, які характеризують соціально-економічну систему країни.

Наприклад в Нідерландах на законодавчому рівні для ГДР індивідуального ризику, який обумовлений господарчою діяльністю, прийнято значення ризику смерті, що дорівнює 10^-6 на рік. Для численного значення зневажливого ризику зараз для ризику смерті прийняте значення менше за 10^-8 на рік. У Великобританії неприпустимий ризик становить 10^-4 , а зневажливий – 10^-6, в Угорщині 10^-5 та 10^-6 відповідно. ГДР в Росії знаходиться в діапазоні 10^-4 – 10^-5 на рік.

Для максимально допустимого рівня соціального ризику в Росії пропонується величина 10^-4 на рік з максимальним числом загиблих 10, а в якості зневажального рівня - величина 10^-6 при кількості жертв 10 [26,27,29].