13.1.3 Характеристика емоційного стану працівника

Під емоційними розуміють стани, які викликані переживанням людини його відношення до зовнішнього світу й до самого себе та характеризуються змінами кількісних та якісних параметрів відповідей на сигнали зовнішнього середовища. Таким чином, емоційні стани тісно пов’язані з індивідуальною значимість інформації, що надходить до людини, й є як би корекцією, які вносить людина у відповідь, та яка визначається тільки інформаційною структурою подразника. Наприклад, можна встановити закономірне підсилення емоційних станів по мірі зростання ціни рішення. Показано, що при фінансовій ціні рішення є прямий зв'язок ступеню емоції від величини ентропії, яка залишається до моменту необхідного видачі рішення (недостатність інформації як емоційний фактор с по П.В.Симонову).

Це положення робить зрозумілим й той зв'язок емоційних станів з описаними вище загальними функціональними станами, особливо із станами адекватної мобілізації та динамічного роз погодження і з рядом внутрішніх характеристик особистості, наприклад, рівнем тривожності, який позначається на визначаємих значеннях індивідуальної (суб’єктивної) семантичної значущості.

З цього стає ясно, що будь-який вид свідомої людської діяльності завжди в тій або іншій мірі пов'язаний з розвитком емоційних станів.

При вивченні емоційних реакцій необхідно чітко розрізняти дві його форми – емоційну напругу та емоційну напруженість. Емоційна напруга характеризує ступінь мобілізації функцій організму для найбільш успішного виконання тієї чи іншої діяльності та пов’язана з волевим актом, спрямованим на цю діяльність, тобто вона характеризує ту ступінь емоційних зрушень, які обумовлюють найбільш повний розвиток станів адекватної мобілізації.

У тих випадках, коли наступає динамічне роз погодження між об’єктивною значимістю ситуації з її суб’єктивною оцінкою і з’являються пов’язані з цим негативні зміни у рушійних та психічних функціях настає стан емоційної напруженості. При цьому спостерігається й зниження стійкості ряду психічних функцій. Момент переходу емоційної напруги в емоційну напруженість визначає так звану емоційну стійкість. Чим менше емоційна стійкість, тим швидше при менших значеннях емоційного фактору розвивається стан емоційної напруженості . Емоційна стійкість є показником, який тісно пов'язаний з такою властивістю особистості, як рівень тривожності, вона дуже низька у осіб з високим рівнем тривожності.

Наступна якість – емоційна збудженість – визначає швидкість розвитку того чи іншого емоційного стану тобто ця якість дуже близька до того, що характеризує емоційну стійкість.

Фактори, які визначають розвиток емоційних станів. На підставі даного уявлення про сутність емоційних реакцій стає ясним, що їх розвиток визначає дві групи факторів – зовнішні та внутрішні.

Зовнішні емоціоногенні фактори. До них відносяться, так звані екстремальні фактори, тобто такі, фізичні або інформаційні характеристики які ведуть до розвитку граничного ступеню напруги фізіологічних і психологічних функцій з повним вичерпанням усіх фізіологічних резервів. Чим більше виражена екстремальність фактору, тим вище ймовірність появи виражених ступенів емоційних зрушень. Характер таких зрушень визначається видом реакції, яка розвивається у результаті впливу. У випадку формування адекватної реакції, тобто реакції, спрямованої на подолання дії фактора або на підтримання необхідного рівня діяльності при подовженні дії екстремальності, як правило, спостерігається та чи інша ступінь емоційної напруги.

Розвиток реакції тривоги, яка характеризує тенденцію уходу від екстремального фактора нездатність до мобілізації функцій ведуть до появи різних ступенів емоційної напруги аж до появи різко виражених негативних емоцій.

До цієї ж групи факторів відносяться ті, які характеризуються високою значимістю, хоча самі по собі фактори не є екстремальними. Знак виникаючої емоційної реакції й сила її розвитку у цьому випадку, як правило, визначається сполученням ряду внутрішніх по відношенню до людини факторів.

Внутрішні емоціоногенні фактори. Самі по собі ці фактори не є емоціоногенними, вони лише надають тому чи іншому зовнішньому фактору необхідну ступінь емоційності. До таких факторів відносяться такі, як характеристики нервової діяльності, темперамент, рівень тривожності, ригідність особистості й та ін. – вони, як правило, визначають рівень реакції.

Такі фактори, як характеристика енграмних перетворень (особливо пам'яті, уваги), що відповідальні за ступінь знайомства з ситуацією, яка виникає та швидкістю прийняття рішення, визначають не тільки ступінь розвитку емоційних станів, але й їх знак.

Дуже близька до них й така характеристика особистості, як рівень вибачливості. До цієї групи необхідно віднести й такі фактори, як мотиви, установки та близькі до них характеристики типу ідеалів й т.д. Найбільш виражений їх вплив на емоційну стійкість, яка при позитивних мотивах може бути настільки високою, що повністю виключає появу емоційної напруженості.