7. Повітряний простір над Антарктикою

Антарктика – це південна полярна область, що охоплює ненаселений материк Антарктиду, а також частини Атлантичного, Тихого та Індійського океанів, що нерідко називають Південним чи Антарктичним океаном, з дрібними островами.

Кордоном Антарктики вважається лінія північного положення антарктичної конвергенції (межа сходження північних, відносно теплих, і південних, холодних поверхневих вод), що проходить у межах 48-60 грудусу південної широти.

Антарктида була відкрита у 1820 році російською експедицією на чолі з Ф.Ф. Беллінсгаузеном і М.П. Лазаревим. І вже на початку ХХ століття, у зв’язку з розширенням досліджень та посиленням інтересу до практичного освоєння Антарктики, насамперед до використання її природних ресурсів, виникла потреба встановлення її правового режиму.

До середини 50-х років склалась така міжнародна ситуація навколо Антарктики, яка вимагала якнайскорішого вирішення проблеми правового статусу Антарктики.

З цією метою 15 жовтня 1959 року у Вашингтоні було скликано конференцію з Антарктики, в роботі якої взяли участь СРСР, США, Велика Британія, Франція, Бельгія, Норвегія, ПАР, Аргентина, Чилі, Японія. На конференції було розроблено проект Договору, який визначив сучасний міжнародно-правовий режим Антарктики. Договір був підписаний 1 грудня 1959 року і вже у 1961 році набув чинності.

Таким чином, режим повітряного простору над Антарктикою регулюється Договором про Антарктику 1959 року.⁶⁵ Всі держави, незалежно від їх участі в даному Договорі, мають право вільно здійснювати над Антарктикою польоти цивільних повітряних суден, суворо дотримуючись стандартів ІКАО. Антарктика, включаючи повітряний простір над нею, використовується виключно в мирних цілях, тобто має статус демілітаризованої території. У зв’язку з цим забороняються будь-які заходи військового характеру, випробування будь-яких видів зброї, включаючи ядерні вибухи.

У повітряному просторі над Антарктикою можуть здійснюватись польоти військовими літальними апаратами, але лише для здійснення цілей та завдань Договору, наприклад, для доставки та вивозу персоналу та необхідного для роботи станцій спорядження.

Згідно зі статтею 1 Антарктика використовується тільки в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, такі, як створення військових баз i укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї. Але Договір не перешкоджає використанню військового персоналу чи оснащення для наукових досліджень або для будь-яких інших мирних цілей.

Згідно зі статтею 5 Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці i видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються. Для сприяння досягненню цілей i для забезпечення додержання положень цього Договору кожна Договірна Сторона, представники якої мають право брати участь у нарадах, передбачених Договором, призначає спостерігачів. Кожний спостерігач має повну свободу доступу в будь-який час у будь-який або всі райони Антарктики. Це охначає, що над територією Антарктики можна здійснювати польоти з метою перевезення спостерігачів від Договірних Сторін.

Згідно із стеттею 7 спостереження з повітря над територією Антарктики може проводитись у будь-який час над будь-яким або всіма районами Антарктики кожною Договірною Стороною, що має право призначати спостерігачів. Кожна з Договірних Сторін після набуття для неї чинності цим Договором інформує інші Договірні Сторони i надалі повідомляє їх завчасно:

а) про всі експедиції в Антарктику або в межах Антарктики, які проводяться її суднами або громадянами, i всі експедиції в Антарктику, що організуються на її території або направляються з їє території;

b) про всі станції в Антарктиці, які займають її громадяни;

c) про будь-який військовий персонал або оснащення, призначене для направлення нею в Антарктику.

На закінчення необхідно додати, що в цілому порядок використання повітряного простору над Антарктикою відповідає за своїм змістом порядку використання повітряного простору над відкритим морем. Головна відмінність полягає в тому, що повітряний простір над Антарктикою вважається демілітаризованим згідно з діючими нормами міжнародного права.

* * * *

Можна сказати, що на сьогоднішній день в міжнародному праві ще існують окремі питання, які вимагають доопрацювання та договірного закріплення (правовий статус Арктики та повітряного простору над нею), але в цілому сучасне міжнародне право правовими методами регулювання охоплює усі відомі види повітряного простору, намагаючись захистити суверенні права та інтереси, а також намагаючись задовольнити інтереси держав світу. Це досить яскраво видно на прикладі регулювання правового режиму повітряного простору над архіпелажними водами та над міжнародними протоками.

Важливим питанням в процесі регулювання порядку використання повітряного простору є питання безпеки цивільної авіації, тому міжнародне співтовариство повинне зосередити свою увагу на цих питаннях і спрямувати сбівробітництво саме для забезпечення безпеки польотів як цивільних так і військових літаків.

Одним із прикладів співпраці держав по використанню повітряного простору з метою підтримання безпеки та миру є Договір про відкрите небо⁶⁶. В рамках співробітництва держав за цим договором передбачається надання державного повітряного простору для здійснення державами-учасницями польотів з метою спостереження та збирання інформації. Договір про відкрите небо є вдалим прикладом дипломатичної діяльності, що свідчить про можливість посилення співпраці та досягнення необхідних результатів із інших питань повітряного права.

Не менш важливим питанням в регулюванні використання повітряного простору є проблема забезпечення екологічної безпеки. Проблемним це питання є з тієї причини, що наслідки порушення екологічного балансу та забруднення повітряного простору можуть бути відчутними на території будь-якої держави світу незалежно від того, яким чином і з якою інтенсивністю вона експлуатує свій повітряний простір. В сучасному міжнародному повітряному праві, нажаль, відсутній чіткий та ефективний механізм підтримання екологічної безпеки.