3. Страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку і правил проведення обов’язкового авіаційного страхування цивільної авіації” від 12 жовтня 2002 р. № 1535 встановлено умови страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт аналогічні умовам страхування членів екіпажу повітряного судна та іншого авіаційного персоналу. Відмінності стосуються статей договору страхування, що визначають страхувальника, застрахованих осіб, період на який розповсюджується дія договору страхування, об’єкт страхування, страхові випадки.

Страхувальниками за цим видом є фізичні або юридичні особи, які є замовниками авіаційних робіт і уклали відповідну угоду з виконавцем авіаційних робіт.

Застраховані особи – це працівники замовника авіаційних робіт, пов’язані із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Період на який розповсюджується дія договору страхування визначається з моменту заходження застрахованої особи на борт повітряного судна з метою виконання нею своїх обов’язків до моменту сходження з нього.

Об’єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству, пов’язані з життям і здоров’ям працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов’язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Страховий випадок вважається подія, внаслідок якої заподіяна шкода життю і здоров’ю застрахованих осіб під час виконання ними службових обов’язків щодо забезпечення технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт. Такими подіями можуть бути смерть, інвалідність, тимчасова втрата працездатності працівником замовника авіаційних робіт, особи, пов’язаної із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт.

Страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу.

У відповідності з національними законодавствами страхування пасажирів в деяких державах є необхідною умовою виконання договору повітряного перевезення. У одних країнах таке страхування розповсюджується на пасажирів внутрішніх і міжнародних перевезень, у інших – тільки внутрішніх або тільки міжнародних перевезень, а у деяких розповсюджується як на національні, так і на іноземні авіапідприємства.

В Україні, як і в багатьох країнах світу діє обов’язковий порядок страхування пасажирів від нещасних випадків на повітряному транспорті. Відповідно до українського законодавства страхувальником є повітряний перевізник, який має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення, застрахованою особою є пасажир повітряного судна. Період на який розповсюджується дія договору страхування пасажира, за умови наявності у нього авіаквитка, визначається з моменту реєстрації та внесення пасажира до поіменного списку перевізника до моменту, коли пасажир залишив перон аеропорту під наглядом уповноваженої особи повітряного перевізника. Виходячи з вищенаведеного, дія договору страхування не розповсюджується на період, коли пасажир знаходиться в приміщенні аеропорту, в залі очікування, як до моменту реєстрації, так і після виходу з перону аеропорту, що не надає йому матеріального захисту у цей період часу від будь-яких обставин, що можуть нанести шкоду його життю, здоров’ю, майну.

Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного находження багажу, пошти, вантажу на борту повітряного судна та під час завантаження (розвантаження) повітряного судна.

Об’єктом страхування виступають майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов’язання відшкодувати у порядку, встановленому законодавством, пасажирам або їх спадкоємцям, вантажовласникам збитки, заподіяні внаслідок страхового випадку.

Страховими випадками вважаються подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю пасажирів; подія, внаслідок якої настає відповідальність страхувальника за шкоду, заподіяну багажу, поклажі, пошті, вантажу. Як шкоду розглядають втрату, пошкодження, зіпсуття багажу, поклажі, пошті, вантажу.

Страхова сума за договором страхування варіюється залежно від виду польоту (внутрішні та міжнародні польоти) і не повинна бути меншою під час виконання польотів у межах України суми, еквівалентної 20 000 доларів США за офіційним обмінним курсом НБУ за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю пасажирів за кожне пасажирське крісло відповідно до кількості пасажирських крісел, передбаченої сертифікатом експлуатанта повітряного судна. Під час виконання міжнародних польотів страхова сума встановлюється у межах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої здійснюються пасажирські перевезення, відповідно до уніфікованих умов об’єднання лондонських страховиків або інших умов, що застосовуються у міжнародній практиці. Така правова норма ставить пасажирів у внутрішніх перевезеннях у нерівне становище порівняно із пасажирами у міжнародних перевезеннях, забезпечує їм менші матеріальні гарантії, що, безумовно, не відповідає міжнародним стандартам і потребує подальшого обговорення на фаховому рівні та перегляду. За втрату або шкоду, заподіяну багажу, пошті або вантажу страхова сума встановлюється у розмірі суми, еквівалентної 20 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ, за кожен кілограм ваги. За речі (поклажу), що знаходяться у пасажира, - суми, еквівалентної 400 доларам США за офіційним обмінним курсом НБУ. Розмір максимального страхового тарифу на один рік не повинен перевищувати двох відсотків страхової суми. Як видно з вищенаведеного, всі страхові суми, фактично і страхові платежі, встановлюються у сумах, еквівалентних сумам у доларах США, що тягне виникнення валютних ризиків у випадку зміни валютних курсів для пасажирів, вантажовласників, страхувальників, страховиків. Прояв валютних ризиків може істотно зменшити/збільшити суму страхової виплати (страхового відшкодування), що може негативно відбитися на матеріальному захисті пасажирів, вантажовласників або результатах страхової діяльності страховиків. Тому, на нашу думку, ці норми потребують ретельного перегляду, широкого обговорення правниками, представниками уряду, страхових компаній, авіаперевізників та інших зацікавлених осіб.

У разі настання страхового випадку страхувальник зобов’язаний протягом двох робочих днів після повідомлення його про настання страхового випадку письмово повідомити про такий випадок страховика. Після цього у найкоротші терміни страхувальник зобов’язаний надати страховику заяву про виплату страхового відшкодування, оригінали або нотаріально засвідчені копії: страхового полісу; розрахункового документу, що підтверджує внесення страхових платежів (банківських або інших квитанцій); заяв пасажирів або їх спадкоємців, власників вантажу; документів, що підтверджують розмір збитків; корінців авіаквитків та багажних квитанцій пасажирів повітряного судна; свідоцтва про смерть та документів про правонаступництво для спадкоємців (у разі загибелі чи смерті пасажира); актів про пошкодження/втрату багажу; документів на перевезення вантажів та пошти; актів про пошкодження/втрату вантажу; документів реєстрації події з повітряним судном.

Страховик після отримання необхідних повідомлень та заяви страхувальника про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування може проводити розслідування страхового випадку самостійно або за допомогою аварійного комісару. Термін такого розслідування не повинен перевищувати 30 діб після отримання заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування, якщо обставини розслідування потребують надання додаткової інформації державними органами та іншими підприємствами, установами, організаціями, страховик може продовжити термін розслідування ще на 60 діб. Після закінчення розслідування страхового випадку страховик має право відмовити страхувальнику у виплаті страхового відшкодування, надіславши останньому обґрунтоване письмове повідомлення про відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 15 діб. Підставами відмови страховика у виплаті страхового відшкодування страхувальнику можуть бути:

вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, навмисних дій, спрямованих на настання страхового випадку;

надання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про об’єкт страхування або про факт настання страхового випадку;

несвоєчасного повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку без поважних причин або перешкоджання страховикові у визначенні обставин, характеру та розміру збитків;

інші підстави, що не суперечать законодавству України і передбачені договором страхування.

У минулому на офіційному та неофіційному рівнях робилися спроби уніфікації режиму страхування пасажирів на міжнародному повітряному транспорті, але ці ідеї щодо розробки єдиної міжнародної конвенції, що охоплювала б увесь комплекс питань страхування пасажирів не були прийняті і залишилися тільки пропозиціями.

Правове регулювання відповідальності перевізника у міжнародному праві виникло на початку ХХ ст. Так, глава 3 Варшавської конвенції 1929 р. присвячена саме цьому питанню. Згідно ст. 17 цієї конвенції перевізник відповідає за шкоду, нанесену у випадку смерті, поранення або усякого іншого тілесного ушкодження, нанесеного пасажиру, якщо нещасний випадок, який спричинив шкоду, трапився на борту повітряного судна або під час будь-яких операцій з посадки та висадки. Також перевізник відповідає за шкоду, що сталася у випадку знищення, втрати або пошкодження зареєстрованого багажу або вантажу, якщо випадок, що спричинив шкоду, відбувся під час повітряного перевезення та за шкоду, спричинену запізненням при повітряному перевезенні пасажирів, багажу або вантажу.

У 1955 р. в Гаазі був прийнятий Гаазький протокол, який вніс зміни та доповнення до Варшавської конвенції 1929 р. Ці зміни, насамперед, стосувалися збільшення обсягів відповідальності перевізника та одиниць, у яких встановлювався розмір цієї відповідальності, а також деяких інших умов, що робили режим відповідальності перевізника більш жорстким. У 1999 р. в Монреалі була прийнята Монреальська конвенція, норми якої встановлюють ще більші межі відповідальності повітряного перевізника (Україна на даний час не приєдналася до цієї конвенції).