3. Державіаслужба: правова основа, функції та повноваження

Як відомо, організуючий вплив державних органів на суспільні процеси та явища є невід’ємним атрибутом існування держави. За роки існування незалежної Української держави прийнято чимало нормативно-правових актів в різних сферах суспільного життя, у тому числі в галузі цивільної авіації. На теперішній час серед основних внутрішньонаціональних нормативно-правових джерел, якими регулюється діяльність цивільної авіації України, можна назвати наступні:

• Повітряний кодекс України від 04.05.93р. [1];

• Закон України „Про транспорт” від 10.11.94р. [2];

• Закон України „Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації від 20.02.2003р. [3];

• Постанова КМУ „Про затвердження Положення про використання повітряного простору України від 29.03.2002р. [5];

• Постанова КМУ „Про затвердження Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації” від 23.05.2006р. [6];

Крім вітчизняного законодавства у цій галузі діє і ряд міжнародно-правових актів, зокрема:

• Конвенція про міжнародну цивільну авіацію, 1944р.,

• Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, 1971р.,

• Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р.,

• Конвенція про правопорушеннях і деяких інший дій, що здійснюються на борту повітряного судна, 1963р.

Характер і обсяг компетенції державних органів (зокрема органів виконавчої влади) визначаються, як відомо в положеннях про ці органи – у так званих компетенційних актах. Для того, щоб з’ясувати точний об’єм компетенції відповідних органів, треба проаналізувати додаткові акти, в яких, серед інших, містяться й компетенційні норми. Беззаперечно, важливі моменти компетенції, зокрема щодо державного органу, що здійснює централізоване державного регулювання у галузі цивільної авіації, держава закріплює і в інших правових нормах.

Для визначення певного обсягу повноважень, закріпленого за кожним органом виконавчої влади відповідно до покладених на нього завдань і функцій, застосовується поняття „компетенція” [7, С.330]. Тому важливий інтерес становить оцінка в сукупності правових актів, окремих норм, що встановлюють певні поняття, категорії та компетенцію державних органів і регламентують суспільні відносини в процесі становлення та розвитку авіаційної, які містяться в окремих з вищеназваних нормативно-правових актах.

Так, ст.2 Повітряного кодексу України визначено, що авіація як галузь – це усі види підприємств, організацій та установ, діяльність яких спрямована на створення умов та використання повітряного простору людиною за допомогою повітряних суден [1].

Відповідно до ст.32 ЗУ „Про транспорт” [2], до складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту.

Також зауважується, що авіація - галузь, що є складовою частиною транспортної системи країни, підприємства, установи та організації якої незалежно від форми власності та підпорядкування володіють повітряними суднами та провадять діяльність, пов'язану з використанням повітряного простору [5, п.2].

За роки незалежності адміністративно-правовий статус різних державних органів, що регулювали діяльність цивільної авіації змінювався декілька разів: від центрального органу виконавчої влади до урядового органу державного управління і навпаки.

Чільне місце в системі державного управління в галузі цивільної авіації відіграє Державіаадміністрація України. Державіаадміністрація – урядовий орган державного управління, статус якого є прирівняним до державного комітету. До основних завдань Державіаадміністрація до п. 3 зазначеної постанови належать:

• здійснення державного нагляду за дотриманням на території України та в межах її повітряного простору всіма суб'єктами авіаційної діяльності, а за межами України – вітчизняними суб'єктами авіаційної діяльності встановлених норм і правил виконання польотів та експлуатації авіаційної техніки, вимог до авіаційної та екологічної безпеки;

• підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань регулювання безпеки авіації;

• здійснення державного нагляду за ліцензуванням у сфері авіаційної діяльності відповідно до законодавства України;

• організація і проведення незалежного розслідування авіаційних подій та серйозних інцидентів;

• забезпечення відповідно до компетенції участі у реалізації державної політики з питань розвитку авіації.

Загальновизнаною аксіомою в адміністративному праві є те, що метод і форма управління - взаємопов’язані сторони процесу управління. „Саме у відповідній формі метод управління реально виконує роль способу (засобу) управляючого впливу. Форма ж управління дає життя методам, а через них – і функціям управління” [8, С.147].

Динаміка існування будь-якого державного органу невід’ємно пов’язана з виконанням покладених на нього завдань та функцій, а в свою чергу "функция есть и обязанность, и круг деятельности, и назначение” [9, С.130].

Функції управління в певній галузі суспільного життя – це визначений напрям діяльності компетентного органу, що характеризується спрямованістю на досягнення певних однорідних цілей. У вітчизняній літературі найбільш розповсюдженою є класифікація функцій управління на загальні, спеціальні та допоміжні [9, С.131; 10, С.263].

Серед загальних функцій, що здійснюються Державіаслужбою, слід назвати наступні: прогнозування та планування, організація та контроль. Аналізуючи Положення про Державіаслужбу до зазначених вище функцій слід віднести:

• розроблення в установленому порядку пропозиції щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки авіації,

• участь у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення безпеки авіації,

• розгляд та погодження проекти державних програм з питань розвитку національної авіації та авіаційної промисловості,

• організація проведення незалежного розслідування авіаційних подій та серйозних інцидентів, що сталися на території України з літальними апаратами незалежно від їх приналежності чи власності, усіх авіаційних подій, які сталися під час виконання літерних авіарейсів, а в окремих випадках за розпорядженням вищих органів - розслідування інших авіаційних подій; організовує визначення повноважних представників від України для участі у розслідуванні авіаційних подій, що сталися за межами України з повітряними суднами, зареєстрованими в Україні, або для участі в розслідуванні авіаційних подій з повітряними суднами чи двигунами, розробленими або виготовленими в Україні;

• підготовка пропозицій щодо формування державного бюджету в частині фінансування заходів, спрямованих на забезпечення безпеки авіації, контролює використання бюджетних коштів;

• внесення з питань, що належать до її компетенції, пропозицій щодо розвитку міжнародного співробітництва, взаємодії з міжнародними авіаційними організаціями, підготовки та укладення міжнародних угод з питань безпеки цивільної авіації.

Крім того Державіаслужба України здійснює контроль за:

• дотриманням установленого порядку підготовки та допуску авіаційного персоналу до робіт (польотів), перевіряє у разі потреби їх знання, навички (у тому числі під час виконання польотів) та наявність і дійсність відповідних посвідчень;

• повнотою та ефективністю виконання повноважень інспекторсько-наглядовими підрозділами з питань безпеки авіації підприємств, установ та організацій, що провадять авіаційну діяльність, незалежно від форми власності та господарювання;

• дотриманням установленого порядку повідомлень про порушення у сфері авіаційної діяльності та вживає заходів для усунення причин таких порушень;

Доцільно розглянути і систему спеціальних функцій цієї служби, що характеризують особливості конкретних суб’єктів та об’єктів управління. До них, зокрема, відносяться:

• перевірка в установленому порядку стан безпеки авіації та дотримання вимог законодавства фізичними і юридичними особами, що провадять авіаційну діяльність;

• розгляд і погодження методологічні документи щодо перевірки знань правил та норм з питань безпеки авіації відповідних категорій авіаційного персоналу, бере участь у роботі екзаменаційних комісій з перевірки таких знань;

• призначення комісії із залученням фахівців відповідних підприємств, установ та організацій для розслідування авіаційних подій стосовно безпеки авіації;

• видання за результатами проведених перевірок суб'єктам авіаційної діяльності, а також органам виконавчої влади обов'язкові для виконання приписи про усунення виявлених порушень і недоліків у сфері забезпечення безпеки авіації та сертифікаційних вимог.

Серед допоміжних функцій можна виокремити такі:

• погодження заходів щодо реструктуризації суб'єктів авіаційної діяльності в частині забезпечення збереження встановлених рівнів безпеки авіації;

• участь у реалізації державної кадрової політики у сфері авіаційної діяльності;

• забезпечення відповідно до своєї компетенції вдосконалення системи обліку, звітності та державної статистики.

Таким чином, основні види діяльності, що здійснюються Державіаслужбою від імені держави, їїзавдання, функції і повноваження визначені в загальному обсязі Повітряним кодексом України як єдиним кодифікрваним актом України в галузі цивільної авіації, а безпосередньо – спеціальним Положенням про цю службу.

1. Повітряний кодекс України від 04.05.93р. №3167-ХІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1993. - № 25. - Ст.274.

2. Закон України „Про транспорт” від 10.11.94р. №232/94-ВР // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1994. - № 51. - Ст.446.

3. Закон України „Про державну програму авіаційної безпеки цивільної авіації від 20.02.2003р. №545-IV // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 2003. - №17. - Ст.140.

4. Указ Президента України „Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” від 15.12.99р. №1573/99 (з наступними змінами і доповненнями) // Офіційний вісник України. - 1999. - № 50. - стор. 11.

5. Постанова КМУ „Про затвердження Положення про використання повітряного простору України від 29.03.2002р. №401 // Офіційний вісник України. - 2002. - № 14. – Ст. 727.

6. Постанова КМУ „Про затвердження Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації” від 23.05.2006р №709 //Офіційний вісник України. - 2006. - № 21.- Ст. 1559).

7. Популярна юридична енциклопедія / Кол. Авт.: В.К.Гіжевський, В.В.Головченко... В.С.Ковальський (кер.) та ін. – Юрінком Інтер, 2002. – 528с.

8. Адміністративне право України [Підручник для юрид.вузів і фак./Ю.П.Битяк, В.В.Богуцький, В.М.Гаращук та ін.]; За ред. Ю.П.Битяка.-Харків: Право, 2001.-528с.

9. Административное право Украины. — 2-е изд., перераб. и доп.  [Учебник для студентов высш. учеб, заведений юрид. спец./ Ю.П. Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с.

10. Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. Колегія: В.Б.Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2004. – 584с.