2.18. Основні види руху літального апарату. Горизонтальний політ літака
Наука, що вивчає рух літального апарата, називається динамікою польоту. Рух літального апарата може бути сталим або несталим. При сталому русі відсутні прискорення (за винятком прискорення сили тяжіння). Основними видами руху, які розглядаються в динаміці польоту, є горизонтальний політ, набір висоти, зниження, зліт, посадка, віраж та ін.
Горизонтальний політ (ГП) це прямолінійний політ у вертикальній площині на постійній висоті. У горизонтальному польоті на літак діють сила ваги G, прикладена в центрі тяжіння, піднімальна сила Y і сила лобового опору Х прикладені в центрі тиску, сила тяги Р, направлена по осі двигуна. Для зручності будемо вважати, що всі сили прикладені в центрі тяжіння (рис. 2.68). Цю умову будемо поширювати також на інши режими польоту, що будемо розглядати.
Рис. 2.68. Горизонтальний політ.
Умовою польоту літака на постійній висоті (Н = const) є рівність ваги і піднімальної сили G = Y = су∙ S∙ .
Умовою рівномірності руху (V = const) є рівність сил тяги і лобового опору
Р = Х = сх∙ S∙ .
Якщо не забезпечується рівність Y і G, то при Y > G літак буде підніматися, а при Y < G знижуватися, тобто відбудеться скривлення траєкторії у вертикальній площині. Якщо Р > Х, то швидкість літака буде збільшуватися, а при Р < Х зменшуватися.
З рівняння су∙ S∙ = G можна отримати формулу для визначення швидкості горизонтального польоту Vгп, потрібної для його виконання: Vгп = .
З формули видно, що потрібна швидкість горизонтального польоту Vгп залежить від ваги G, щільності повітря ρ, площі крила S і коефіцієнта піднімальної сили су. Оскільки кожному значенню кута атаки α відповідає єдине значення коефіцієнта су, то це значить, що кожному значенню α відповідає певне значення Vгп.
Використовуючи формулу Vгп = , можна знайти теоретично мінімальну швидкість польоту на заданій висоті, тобто найменшу швидкість, яка дозволяє здійснювати ГП:
Vmin = .
Мінімальна швидкість польоту може бути отримана при польоті на критичному куті атаки α = αкр, якому відповідає максимальний коефіцієнт піднімальної сили су = су max. Проте виконувати політ на теоретично мінімальній швидкості не рекомендується, оскільки на критичних кутах атаки політ нестійкий, тому що незначне збільшення кута атаки понад критичний приводить до зменшення значення су, а значить, до падіння піднімальної сили Y. Практично мінімальна швидкість польоту трохи більше, ніж теоретична (Vmin ін. ≈ 1,3Vmin), а політ повинен виконуватися на кутах атаки α < αкр.
З рівняння Р = Х = сх∙ S∙ можна знайти силу тяги Pгп, потрібну для виконання ГП:
Pгп = сx∙ S∙ .
Оскільки V²гп = 2G/(су∙ S∙ ρ) то, підставляючи в попередню формулу цей вираз, отримаємо
Ргп = G (сх / су) = G / К.
Як випливає з формули, потрібна тяга Pгп залежить від значення G (зі збільшенням G потрібна більша тяга при тому ж куті атаки) і аеродинамічної якості літака К.
Мінімальною потрібною тяга буде при польоті на найвигіднішому куті атаки, тобто з максимальною якістю: Ргп min = G / Kmах.
При розрахунках льотних даних літака зручно користуватися графічними залежностями тяги від швидкості і висоти польоту. Вони отримали назву кривих М.Є. Жуковського. При побудові кривої потрібної тяги використовують рівняння сталого горизонтального польоту.
Льотні дані літаків розраховують при одночасному зіставленні кривих потрібних Рпотр і розташовуваних Ррозт тяг. Ці криві являють собою залежності тяги (потужності) двигуна на максимальному режимі його роботи від швидкості і висоти польоту літака (рис. 2.69 і рис. 2.70).
Рис. 2.69. Криві М.Є. Жуковського для тяги.
По кривих потрібних і розташовуваних тяг розглянемо характерні швидкості горизонтального польоту. Крайня ліва точка кривій Рпотр відповідає мінімальної (теоретичної) швидкості польоту Vmin (α = αкр). Точка перетинання кривих Рпотр і Ррозт відповідає максимальній швидкості польоту Vmax, тобто найбільшої швидкості, що досягається літаком у ГП при Р = Рmах. Різниця між Vmax і Vmin називається діапазоном швидкостей. Швидкість, що відповідає Рпотр. міn., називається найвигіднішою швидкістю горизонтального польоту Vнв (α = αнв). Для літака Ту – 154 максимальна швидкість ГП при польотній масі 77,5 т на висоті 10 км становить 960 км/год, а крейсерська швидкість польоту - 850 – 920 км/год.
Зі збільшенням висоти польоту мінімальна швидкість збільшується, а максимальна, як правило, зменшується.
Для розрахунку льотних даних літаків з поршневими і турбогвинтовими двигунами зручніше користуватися методом порівняння потрібних і розташовуваних потужностей (рис. 2.70). Потужність, яка потрібна для виконання ГП,
Nгп = Pгп∙ Vгп=(G∙ Vгп/ K).
Рис. 2.70. Криві М.Є. Жуковського для потужності.
Швидкість польоту, при якій потрібна потужність найменша називається економічною швидкістю Vек. Це швидкість найбільшої тривалості горизонтального польоту.
- Тема 2. Основи аеродинаміки та динаміки польоту
- 2.1. Аеродинаміка, як наука
- 2.2. Основні параметри та фізичні властивості повітря
- 2.3. Земна атмосфера, її склад та структура. Міжнародна стандартна атмосфера [1], c. 26-28
- 2.4. Основні закони гидроаеродинаміки
- 2.4.1. Основні поняття гидроаеродинаміки
- 2.4.2. Моделі обтічності
- 2.4.3. Рівняння для ідеальної рідини
- 2.5. Обтікання тіл потоком повітря
- 2.5.1. Принцип оборотності
- 2.5.2. Аеродинамічні спектри
- 2.6. Межовий шар
- 2.7. Природа виникнення аеродинамічних сил. Принципи створення піднімальної сили
- 2.7.1. Аеростатичний принцип створення піднімальної сили
- 2.7.2. Аеродинамічний принцип створення піднімальної сили. Повна аеродинамічна сила та її складові
- 2.7.3. Реактивний принцип створення піднімальної сили
- 2.8. Форма крила та її вплив на аеродинамічну якість
- 2.8.1. Профіль крила
- 2.8.2. Вид крила в плані
- 2.8.3. Вид крила спереду
- 2.9. Положення крила у повітряному потоці. Кут атаки та його вплив на аеродинамічну якість крила
- 2.10. Аеродинамічна якість літака та засоби її підвищення
- 2.11. Основні законі руху повітря, що стискається
- 2.11.1. Загальні відомості про аеродинаміку великих швидкостей
- 2.11.2. Число Маха
- 2.11.3. Законі руху потоку, що стискається
- 2.12. Надзвукова течія повітря
- 2.13. Особливості обтікання тіл надзвуковим потоком
- 2.13.1. Розповсюдження малих збурень у потоці повітря
- 2.13.2. Обтікання тупих кутів, криволінійної поверхні та профілю крила
- 2.13.3. Фізична суть стрибків ущільнення
- 2.13.4. Хвильовий опір
- 2.13.5. Форма стрибка ущільнення
- 2.14. Хвильова криза
- 2.14.1. Поняття про критичне число Маха
- 2.14.2. Фізична суть і наслідки хвильової кризи
- 2.15. Вплив стисливості потоку на аеродинамічні коефіцієнти
- 2.15.1. Залежність аеродинамічних коефіцієнтів від числа м
- 2.15.2. Подолання хвильової кризи
- 2.16. Аеродинамічні форми швидкісного літака
- 2.17. Проблеми надзвукового польоту
- 2.17.1. Безпека та економічність надзвукового польоту
- 2.17.2. Звуковий удар і тепловий бар'єр
- 2.17.3. Аеродинамічна компоновка надзвукових літаків
- 2.17.4. Особливості гіперзвукового польоту
- 2.18. Основні види руху літального апарату. Горизонтальний політ літака
- 2.19. Набір висоти та зниження літака [1], c. 50-53
- 2.20. Зліт і посадка літака
- 2.21. Правильний віраж літака
- 2.22. Дальність і тривалість польоту літака