1. Генеральний конструктор П.В. Балабуєв

Після смерті Олега Костянтиновича Антонова, в 1984 році генеральним конструктором КБ ім. Антонова став Петро Васильович Балабуєв.

Петро Васильович Балабуєв народився 23 травня 1931 року в хуторі Валуйськ Луганської області. З 1954 року, після закінчення Харківського авіаційного інституту він працював в конструкторському бюро О.К. Антонова, а з 1984 р. очолив його. Він брав участь в створенні близько ста типів і модифікацій літаків «АН», Петро Васильович є автором більше сотні наукових робіт, двадцять з яких захищені авторськими свідоцтвами на винаходи і впроваджені в виробництво.

П.В. Балабуєв - Генеральний конструктор авіаційної техніки (1984), доктор технічних наук (1988), професор, Лауреат Державної премії СРСР (1974), Державної премії УРСР (1979), Герой Соціалістичної праці з врученням ордена Леніна (1975), Герой України з врученням ордена Держави (1999), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1991). Він нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1966), орденом «За заслуги» III, II, I ступенів (1992, 1996, 1998 відповідно), орденом Дружби Російської Федерації (1998). Петро Васильович удостоєний звання «Почесний громадянин міста Києва».

Літаки «АН», одержуючи свою «путівку в життя» в Авіаційному науково-технічному комплексі ім. О.К. Антонова, вже півстоліття відомі у всьому світі. Віддаючи належне значенню цього підприємства, його удостоювали своїми відвідинами перші особи радянської держави - Хрущов, Брежнєв, Підгірний, Щербіцький, Горбачов та інші. Але то були, хоч і помітні, але все ж таки епізоди. Нині не проходить і тижня, щоб цю фірму не відвідала яка-небудь солідна делегація. Особливо прагнуть іноземці. «Антонов» ввійшов до першої «обійми» визначних памяток Києва і України в цілому. А причина ось у чому. В період, коли через відсутність фінансування і розриву господарських звязків, фактично припинили свою діяльність багато виробництв, НДІ і проектних організацій, фірма «Антонов» продовжувала створювати нову найскладнішу авіаційну техніку і «підтягувала» за собою сотні інших КБ, інститутів і заводів самих різноманітних галузей промисловості, причому як в нашій країні, так і за її межами.

Закінчивши літакобудівний факультет ХАІ в 1954 році, Петро Васильович відразу прибув до Києва і з групою таких же молодих інженерів приступив до роботи в ДКБ, яке очолював Олег Костянтинович Антонов. Йшов тільки другий рік перебування підприємства в столиці України після переїзду з Новосибірська, де КБ було засновано в 1946 році. В той період створювався АН-8 - перший в СРСР спеціалізований транспортний літак, передвісник всіх машин прославленого сімейства транспортників «АН». Молоді фахівці відразу включилися в цю найцікавішу, але й важку роботу. Тоді все робилося вперше, фірма розширялася, досвідчених конструкторів не вистачало. Не дивлячись на молодість, молоді фахівці проявляли свої здібності, одержували відповідальні завдання і швидко росли на своїх посадах. Балабуєв стрімко пройшов всі ступені карєри авіаційного інженера - за своє перше трудове десятиріччя він був рядовим конструктором, начальником майстерні, начальником складального цеху, провідним інженером по льотних випробуваннях, заступником головного конструктора і начальником філіалу ДКБ на серійному заводі в Ташкенті.

Робота в столиці Узбекистану стала однією з найяскравіших сторінок в трудовій біографії Петра Васильовича. Там під його керівництвом відбувався запуск в серійне виробництво найбільшого на той час в світі транспортного літака АН-22 «Антей». Особистий внесок Балабуєва в кінцевий успіх справи Батьківщина відзначила Золотою зіркою Героя Соціалістичної Праці. В 1965 року, коли йому було 35 років, Петра Васильовича призначають директором Київського механічного заводу - так тоді називалося ДКБ. На нього лягає величезна відповідальність за виконання найважливіших державних завдань по будівництву досвідних літаків, розширення виробничої і наукової бази ДКБ, рішення складних соціальних питань. Через декілька років П.В. Балабуєв - головний конструктор, перший заступник Генерального конструктора. Він очолює комплекс робіт із створення знаменитого на весь світ АН-124 «Руслана», який став гордістю всієї радянської авіапромисловості.

Всі ці роки стрімко розвивається авіаційна наука і техніка. Удосконалюється аеродинаміка, наука про міцність конструкцій літаків, зявляються новітні матеріали і технології, нові силові установки, впроваджуються сучасні методи організації виробництва, планування і управління, зявляється могутня обчислювальна техніка. Балабуєв в курсі всіх новин. Він чудово орієнтується в бурхливому інформаційному потоці, виділяє головне, розставляє акценти, організує впровадження в повсякденну діяльність фірми найважливіших наукових досягнень.

В 1984 році Петро Васильович буквально з рук свого вчителя, творця фірми, імя якого вона тепер носить, бере штурвал управління підприємством. Преса (газета «Соціалістична індустрія» від 19 березня 1986 р.) писала: «Балабуєв прийняв господарство на зльоті і продовжує набір висоти, проявляючи технічну сміливість на грані ризику».

Діяльність в новій якості Балабуєв починає з енергійних заходів по доведенню і організації серійного виробництва «Руслана». Під керівництвом Петра Васильовича буквально за 4 роки був розроблений, побудований і піднятий в небо універсальний надважкий транспортний літак АН-225 «Мрія», призначений для транспортування крупногабаритних виробів загальною вагою до 250 тонн, у тому числі і орбітального корабля ракетно-космічної системи «Енергія-Буран».

Літак АН-225 «Мрія» був внесений в Книгу рекордів Гіннеса. Він витримав суперництво з американським «Боїнгом-747-400» і по всіх показниках випередив його. Зараз існує лише один екземпляр «Мрії».

Шикуючись у величезну чергу, щоб побувати на борту «Мрії», американці задавали лише одне питання: «Це зробив Боїнг?». Вони свято вірили, що таку машину можуть побудувати лише в США. Але АН-225 створювався не для рекордів. Незабаром літак приступив до виконання своєї прямої роботи. 3 травня 1989 року «Мрія» стартувала з аеродрому Байконур, несучи на «спині» свій перший вантаж - повітряно-космічний літак «Буран» масою більше 60 тонн. Літак зробив декілька випробувальних польотів, результат перевершив всі очікування. Вже 13 травня ця унікальна транспортна система виконала безпосадочний переліт по 2700-кілометровому маршруту Байконур-Київ за 4 години 25 хвилин, при цьому її злітна маса складала 560 тонн.

Чи варто говорити, що для літака і його творців наступили зоряні часи. Київ, Париж, Ванкувер - це лише деякі з міст, де перед здивованими очима обивателів і фахівців зявилася вражаюча уяву звязка двох літальних апаратів. Тоді про геніальний винахід Петра Балабуєва писали всі газети. Коли «Мрія» з «Бураном» прилетіли у Францію, на 38-й Міжнародний аерокосмічний салон в Ле Бурже, на них прийшли подивитися тисячі людей зі всіх кутків планети. Канадський Ванкувер примусив творців літака піднятися на сьоме небо від щастя. Сам премєр-міністр країни Брайан Малруні, побачивши політ АН-225, сказав: «Радянські авіатори, які прилетіли до Канади на своїх літаках, подарували нам свято».

Слідом за створенням АН-225 колектив на чолі з Балабуєвим приступив до розробки середнього транспортного літака короткого зльоту і посадки АН-70. Його транспортні можливості дозволяють доставляти на короткі необладнані грунтові посадочні майданчики майже всю армійську техніку і озброєння, а також крупногабаритну цивільну техніку і засоби транспорту загальною вагою до 47 тонн. Спеціально для цієї машини ЗМКБ «Прогрес» вперше в світі створило винтовентиляторний двигун Д-27, а АТ «Аеросила» - багатолопастевий співісний винтовентилятор СВ-27, які забезпечують зниження витрат пального в порівнянні з сучасними турбореактивними двигунами на 30%.

Ще в молодості Петро Васильович Балабуєв назавжди засвоїв для себе і учив цьому інших: «Бути попереду можна лише тоді, коли кожний оцінюватиме якість, результати роботи по вищому світовому рівню. Інакше - відставання. Але й існуючий світовий рівень не критичний. Необхідне випередження». Саме завдяки своєму життєвому кредо Генерального, його вмінню передбачити розвиток ситуації, в кінці 80-х, коли почали скорочуватися обєми фінансування з бюджету країни, П.В. Балабуєв взяв курс на самофінансування підприємства. Він першим серед всіх керівників конструкторських бюро СРСР добився на той момент практично неможливого: АНТК ім. О.К. Антонова було дозволено організувати власну авіакомпанію. Тут знову виявився характер Петра Васильовича. Щоб отримати такий дозвіл, йому довелося заручитися підтримкою М.С. Горбачова. Комерційні перевезення на літаках створеного авіатранспортного підрозділу поступово стали важливою статтею доходів. Вони вкладалися в розвиток інформаційних технологій, в розробку нових проектів, в модернізацію виробництва, але, головне, саме вони дозволили авіапромисловості України отримати для серійного випуску нові типи сертифікованих конкурентоздатних повітряних суден.

В 90-ті роки був створений легкий багатоцільовий літак АН-38, призначений для перевезення 27 пасажирів, пошти і вантажів загальною вагою до 2500 кг на місцевих повітряних лініях. Сьогодні побудований регіональний пасажирський турбогвинтовий літак АН-140, а також новий регіональний пасажирський літак АНн-148 з двома двоконтурними турбореактивними двигунами. Інакше й бути не могло. Адже за справу брався майстер, в руках якого залізо ставало крилатим.

Творча робота Петра Васильовича Балабуєва відзначена багатьма нагородами. Однією з самих почесних є премія імені Едварда Корнера - першого президента Ради ІКАО. Це найвища нагорода, яка присуджається Міжнародною Організацією Цивільної Авіації від імені 185 держав, які входять до неї. На церемонії вручення премії, Президент Ради ІКАО Ассад Котайт сказав: «Проникливість пана Балабуєва як лідера, видатного інженера і організатора дозволили здійснити успішну розробку повітряних суден, які забезпечують безпечне перевезення людей, приладів і техніки у всі кутки світу і грають важливу роль у виконанні гуманітарних місій ООН».

Кажуть, що короля грає свита, не додаючи при цьому, що свиту вибирає король. У Генерального конструктора П.В. Балабуєва були прекрасні заступники, керівники всіх напрямків авіаційної науки і мистецтва (адже авіація - це ще й мистецтво), у нього було багато справжніх однодумців. Цій команді не раз доводилося виводити фірму з критичних ситуацій, вона довела свою здатність діяти рішуче, ефективно, мобілізовувати колектив для досягнення конкретного, необхідного в даний момент результату.

В травні 2001 р. Петру Васильовичу виповнилося 70 років. Велику частину життя він присвятив створенню літаків, які свого часу ставали «самими-самими» не тільки в Радянському Союзі, але і в світі. Сьогодні на своїх надійних крилах вони доставляють пасажирів і вантажі в різні кутки нашоїпланети. Їх успіхи служать джерелом сил і енергії для того, хто назавжди повязав з ними свою долю, яку можна назвати справді крилатою.